Між небом і землею: на Алеї Надії накрили стіл для тих, кого чекають додому
Різдво — це час, коли за столом має збиратися вся родина. Але для сотень українських сімей це свято має зовсім інший колір. Колір нестерпного очікування та молитви.
5 січня на Алеї Надії відбулася надзвичайно емоційна акція-нагадування «Накрий стіл…». Громада зібралася не для гучних святкувань, а щоб стати голосом тих, чиє Різдво сьогодні обмежене стінами камер, холодом невідомості та тишею ворожого полону.
У центрі акції — довгий стіл. Одна половина — тепла, затишна, застелена вишитою скатертиною. На ній, за давнім звичаєм, родини розставили 12 пісних страв. Це символ дому, де люблять і чекають. Друга половина — гола, вкрита грубою мішковиною. На ній — лише порожні залізні миски та кружки. Символічне відображення того місця, де зараз перебувають наші герої. Там немає запаху хвої, немає смаку Різдва. Тільки залізний холод.
На межі цих двох світів родичі зниклих безвісти запалили вогонь — як маяк для кожного захисника, доля якого залишається невідомою.
Особливим став виступ Олени Валенкової, мами зниклого безвісти Максима Валенкова. Від імені всіх матерів, дружин та дітей, які живуть у стані нескінченного чекання, вона звернулася до громади. Її слова стали нагадуванням для кожного: ми не маємо права на втому чи забуття. Кожен син країни має бути знайдений і повернутий до рідного дому.
Настоятель храму Казанської ікони Божої Матері протоієрей отець Іоанн провів спільну молитву за захисників, чия доля невідома, та за їх якнайшвидше повернення
Дякуємо кожному мешканцю громади, хто прийшов на цей захід. Наша єдність — це та сила, що тримає тих, доля яких невідома, і тих, хто чекає тут.
Нехай світло різдвяної свічки принесе звістку в кожну домівку, де вдивляються в телефон у надії на один-єдиний дзвінок. Пам’ятаємо. Віримо. Чекаємо.
Слава Україні! Героям Слава!
